Майстер клас з техніки вишивки «занизування, заволікання» в Музеї книги та друкарства

Найдавніші вишивальні шви, які наслідують ткацтво. Поняття про чисницю. Креслення схеми. Техніка виконання. Варіанти викінчення краю. Занизування в етнографії та сучасній моді.

Демонстрація аркушів з альбому Ольги Косач, вишитих занизуванням, як представлених в експозиції діючої виставки однієї книги «Украинский народный орнамент: вышивки, ткани, писанки» О.П. Косачева, Киев, 1876», так і щойно відшитих МК проводять Тетяна Серебреннікова, Тетяна Зез

Місце: Музей книги та друкарства України, зала ХІХ ст.

Дата: 29 травня (п'ятниця) 2015 року

Час 12:00 — 15:00

Вхід за квитком музею: дорослий — 15 грн.; пільговий, дитячий — 5 грн.

Перший конкурс вишивок в цьому році! Запрошуємо!

Ось і закінчились зимові свята і всі шанувальники вишивки давно повернулись до улюбленого вишивання. Пропонуємо вам не прогавити дуже демократичний конкурс з неймовірно простими умовами участі: конкурс ПОРИ РОКУ: З И М А.

Щоб ознайомитись з умовами конкурсу, натисніть на банер конкурсу зліва в цьому повідомленні.

Бажаємо вам цікавих вишивань та миру!

Відзначимо 200-річчя автора музики гімну України

Довідково

200 років від дня народження композитора, диригента, громадського діяча, автора музики до Українського Державного Гімну «Ще не вмерла Україна» Михайла Вербицького виповнюється 4 березня 2015 року.

Творчість Вербицького є важливою для історії розвитку вітчизняного музичного мистецтва. Спадок митця нараховує 133 відомих композиції. Найвідомішим твором є музика до Українського Державного Гімну «Ще не вмерла Україна» на слова Павла Чубинського.

Високий художній рівень творів Михайла Вербицького дають право називати його першим західноукраїнським композитором-професіоналом, незважаючи на те, що він не закінчував спеціальних музичних шкіл і сучасники вважали його митцем-аматором.

Рішенням 37-ї сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО 200-річчя з дня народження українського композитора Михайла Вербицького включене до календаря пам’ятних дат на 2014—2015 рік, які будуть відзначатись під егідою цієї найбільш авторитетної в галузі освіти, науки і культури організації.

Лялька-мотанка з джутового шнура своъми руками, МК

такій ляльці пасують лляні шати, або з мішковини. Вона, як кожна пані, прагне бути гарною і привабливою. Тож зробіть їй прикраси із дерева, шкіри, лляних, вовняних ниток тощо. А віночок – із паперових квіточок ( такі робили у нашім краї в давні часи).

 В такий спосіб можна робити як і маленькі лялечки -обереги, так і більшечкі. А ще ними можна гратися. Адже ручки вони мають рухомі. Отож, МК у світлинах. Він доволі короткий, бо схожий уже був. І часу, щоб зробити таку ляльку, зовсім небагато потрібно. Більше часу, напевне, треба, щоб одягнути її. До слова, такій ляльці пасують лляні шати, або з мішковини. Вона, як кожна пані, прагне бути гарною і привабливою. Тож зробіть їй прикраси із дерева, шкіри, лляних, вовняних ниток тощо. А віночок – із паперових квіточок ( такі робили у нашім краї в давні часи).

 

МК від Лелітки (блог http://lelitka.te.ua/lyalka-motanka-iz-dzhutovoho-shnura/  

 Для тулуба з головою потрібно зробити приблизно 70-80 витків. Від кількості залежить величина і товщина голівки. Нагадаю, щоб сформувати голівку, треба перев’язати жмут  один раз посередині. Потім нижче від місця перев’язування на  5-6 см всі ниточки разом, а після цього вивернути і знову міцно перев’язати під голівкою. В такому випадку голівка буде тверда і матиме гарну форму.1

2

Для ручок достатньо  зробити 30 витків. Нитку не обрізати і нею ж  тугенько обмотати нитки. В кінці міцно зав’язати ( можна закріпити крапелькою клею ПВА).

3

Ну, а далі, як звичайно. Розділити нитки навпіл, вставити між ними ручки і примотати хрестом…

4

Щоб зробити кіски, знову намотати шнур, розрізати пасмо і прив’язати на маківці.

5

6

 Ну, а далі вмикаємо фантазію і одягаємо ляльку. Нагадую, нічого не пришиваємо! Лише примотуємо , а ще нашіптуємо добрі слова. щоб лялечка несла лише добро і оберігала від зла.

Ось така народилась панянка

7

9

 

Ці красунечки полетіли за океан – у Канаду. Вони маленькі – десь 12 см на зріст.

10

Всі фото і сам майстер-клас є власністю Галини Дудар, блог Лелітки http://lelitka.te.ua/lyalka-motanka-iz-dzhutovoho-shnura/

Архаїчна символіка козацького рушника

На землях сучасної України понад 35000 років тому відбувалось формування арійської раси як високодуховної спільноти [3; 6]. Звідси міграційні хвилі котились по всьому Євразійському континенту. Що спонукало до цих міграцій, які були причини – наразі встановити неможливо. Але, вочевидь, були серйозні підстави, щоб люди знімались з насиджених місць і мандрували світ-за-очі, шукаючи нові землі та утверджуючись на них вогнем і мечем.
Найбільші відцентрові міграції відбувалися, починаючи з 5600 р. до н.е., коли сталась глобальна катастрофа – затоплення населеної аріями величезної території через прорив вод Середземного моря до прісноводного озера, яке було на місці сучасного Чорного моря. Проте ядро спільноти залишалось на місці.
Розселюючись, арії несли з собою культурні надбання, отримані на Прабатьківщині. А рівень цієї культури, рівень знань в області географії, астрономії, медицини, зоології, ботаніки, екології тощо у аріїв був надзвичайно високий, можливо, багато в чому не нижчий, ніж у нас, їх далеких нащадків. Духовні принципи, головні складові знань, вироблених аріями, і по сьогодні збереглись у генетичній пам’яті поколінь.

Серед таких надбань дивовижними здаються послання до нас наших далеких предків, які ми часто бачимо, але не всі вміємо прочитати. Системою знань, яку виробили стародавні науковці і служителі культу, володіли, зрозуміло, далеко не всі. Але в тій чи іншій формі широкий загал був освічений. Це ми бачимо з широко розповсюдженої обрядової поезії – колядок, щедрівок, веснянок, гагілок і т.п., узорів на посуді, кераміці, писанках і особливо ж вишивці. Треба наголосити, що в повному обсязі знаннями володіли лише втаємничені. Невтаємниченим передавати знання суворо заборонялось – в інтересах суспільства. Але і серед втаємничених знання розповсюджувались в закодованому вигляді. Це й породило розгалужену систему символів, яка складалась з малюнків, знаків і т.д. Певною мірою символіка ввійшла і в побут.

Малюнки і знаки, які наносились на вироби повсякденного вжитку, вироби народного мистецтва, сакральні предмети, охоронялись традицією. Їх не змінювали, бо вони несли певну інформацію, здебільшого магічного характеру, і відображували уявлення про світобудову, місце людини в світі, її життя і смерть. Вони слугували оберегами дому, домочадців, домашньої худоби, майна; були зверненнями до Творця про дарування родині добробуту, здоров’я, довгих літ життя, здорових нащадків. А через те, що недоторканність цих магічних знаків суворо охоронялась, то вони й дожили до наших днів, пройшовши неспотвореними через віки й тисячоліття.
Погляньмо на козацькі рушники, вишиті сучасними майстринями. Завдяки творчому подвигу видатної майстрині Світлани Ігнатченко відроджено традицію вишивки козацького рушника, притаманну саме нашому козацькому краю. Її творчий доробок, як і доробок її талановитих учениць, представлено в збірнику “Козацький рушник”.

Відмінність козацького рушника від споріднених витворів українського народного мистецтва, попри подібність сюжетів, полягає, перш за все, в їх багатобарвності, а далі – в манері і технології вишивання.
Про сюжети: практично на всіх рушниках відображується зміст стародавнього міфу про Світове Дерево. Цей міф відомий майже у всіх народів арійського кореня – слов’ян, германців, скандинавів, кельтів, індійських аріїв та ін. Варто пам’ятати, що міфи аріїв торкаються, перш за все, не фізичного, а духовного боку життя, і мова в них іде, як правило, в алегоричній формі.

Світове Дерево в спрощеній формі зображує за допомогою універсальної природної моделі тричленний духовний устрій Всесвіту: коріння символізує собою нижній світ, Наву; стовбур – видимий світ, Яву; крона – верхній світ, Праву. В українській та й у загальнослов’янській міфології Світовим Деревом виступає переважно Дуб, Явір, у скандинавів – Ясень на ім’я Іґдразиль , у індійських аріїв цим деревом є Ашватга (“Кінська стоянка”)

В архаїчних міфах говориться про функцію, так би мовити енергетичного і інформаційного обміну між трьома світами. Нижній Світ наповнений медом, вологою і всякими благами, які через стовбур – Світ Явний – передаються до Вищого Неба, Ірію, де живуть Боги і предки. Звідти ці блага дощами виливаються вниз на Землю, запліднюючи її, даючи початок життю людей, тварин і рослин. На Світовому Дереві ростуть всі квіти, всі плоди, які лише є у світі, і тому воно є символом життя на Землі. Інше його ім’я – Дерево Життя. Воно не тільки основа світів, але й Олтар Всесвіту, де знаходиться Бог Род (інші імена – Сварог або Стрибог, ймовірно, Старий Бог) у вигляді Сокола, функція якого – творення Всесвіту. Про це – в одній з відомих щедрівок :

Як далеко в полі чистому

Сирий дуб стояв корехів’ястий,

У того сирого дуба стояв добрий кінь,

Посередині дуба – бджоли ярії,

Бджоли ярії, соти медовії,

На вершечку дуба ясен сокіл сидів.

Про Cвітове Дерево як основу космогенезу говориться також у іншій щедрівці [1, 48]:

Як ще не було початку світа,
То ще не було неба, ні землі.
А лишень було широке море,
А на тім морі явір зелений,
На тім яворі три голубочки,
Три голубочки раду радили:
“Як би ми, браття, світ поставили?
Ой ходім, браття, аж на дно моря
Та там добудем дрібного піску.
Тот пісок дрібний посієм всюди,
Та встане з него свята землиця,

Та буде тамки золотий камінь,
З того каменя та буде сонце,
То буде сонце і місяць ясний,
Рум’яна зоря і звізди прекрасні”.

Вибір Дуба, Ясеня чи Явора репрезентантом Світового Дерева обумовлений тим, що ці дерева завжди сприймались як священні і наділені магічними властивостями. Вони символізують фізичну і духовну силу, Чоловічий Початок Світоладу. Тому глибинна мудрість наведеної щедрівки стає зрозумілою, коли ми згадаємо, що земля чи вода, де стоїть Світове Дерево, є символом Жіночого Початку Світоладу. Творення Всесвіту, таким чином, зображується як наслідок поєднання Чоловічого і Жіночого Початків.

Коли майстриня зображує на вершині Дерева чи над ним двох птахів, двох голубів, які в дзьобиках тримають кожен по весільному вінку, то тим самим вона ставить знак рівності між процесом створення Всесвіту і процесом створення сім’ї, як самозародження упорядкованої структури Космосу з неупорядкованого Хаосу, тобто, тим самим ототожнюється макрокосмос і мікрокосмос, бо основою космічного Закону, який знали і сповідували арії є принцип: “Що наверху, те і внизу”.

На рівні людини Світове Дерево символізує складові її сутності: Нава – Душа, Ява – Тіло, Права – Дух.

Світове Дерево може виступати і як Дерево Пізнання, про що в гімні Ріґведи I.164.20-22 говориться у вигляді загадки [4, 200 – 205]:

Два орли, один з одним пов’язані друзі,

Охопили те Дерево.

Один їсть солодку винну ягоду,

Другий дивиться і не їсть.

На Дереві тім, де орли, що мед споживають,

Селяться, плодяться всі,

На вершині його – ягода солодка,

Не добереться до неї той, хто не знає Вітця.

Два орли тут символізують два види знання: інтуїтивне і прагматичне. Вживання солодкої ягоди – це причетність до вищого, інтуїтивного знання, до пізнання Творця.

Домінанта рушника – Світове Дерево – розміщується в посудині, що є символом Землі, наповненій різноманітними благами, серед яких арійські міфи називають, між іншим, такі фундаментальні речі, як “Скарби Неба” – Сонце, Вогонь, Ранкові Зорі, Води та ін., які були вивільнені під час світотворчого процесу, здійсненого Деміургом Індрою-Перуном. Космічні води під землею містять амріту, напій безсмертя, що в українській міфології називається також “живою водою”, яка через дерево передається на Вище небо. Зображені над деревом окремі квітки – то і є душі предків.

На одному з рушників зображено Дерево, яке стоїть на свастиці, що в такому контексті символізує хід Сонця нижнім світом після його заходу за горизонт. Загалом же свастика – один з найстародавніших українських символів Сонця, Вогню в його небесному прояві, – відомий ще з часів мезинської культури, також з археологічних знахідок доби бронзи, наприклад, з трипільської культури. Є зображення свастики і на стінах Софіївського собору в м.Києві.

Рушники насичені й іншими арійськими символами Сонця, серед яких шести- і восьмипелюсткові квітки в колі – Колесо Сонця. Про стародавність цього символу свідчать згадки про нього в кількох гімнах Ріґведи. Сюжет міфу залишається невідомим, можливо, призабутий вже на час створення Ріґведи. Неясно натякається на конфлікт між Богом Громовиком Індрою та Богом Сонця Сур’єю: Індра зриває Колесо з колісниці Сонця. В пізніші часи – серед слов’ян – Сонячне Колесо символізує Бога сонячного світла Дажбога..

На багатьох рушниках зображено символ, який називають “Хрест Перуна” – роздвоєний на кінцях. Його також називають зірочкою . Цей символ дуже багатозначний. У прибалтійських народів, зокрема, латвійців, він вважається оберегом від сил темряви.

Хвиляста лінія, яка обрамляє рушник, символізує води: Предвічний Океан; дощ, який предки з Вищого Неба посилають на Землю.

Таким чином, символіка козацького рушника є багатозначною і багатошаровою. Мотиви, сюжети і окремі елементи, які використовують майстрині, продовжують традиції сивої давнини. І це є свідченням неперервності нашого Роду

http://vyshyvanka.ucoz.ru/forum/18-121-1

З Днем державного прапору України!

Жовтий (золотий) і синій кольори використовувалися на гербі Руського королівства 14 століття. Вони також вживалися на гербах руських земель, князів, шляхти і міст середньовіччя і раннього нового часу. У 18 столітті козацькі прапори Війська Запорозького часто вироблялися з синього полотнища із лицарем у золотих чи червлених шатах, із золотим орнаментом та арматурою. 1848 року українці Галичини використовували синьо-жовтий стяг як національний прапор. В 1917–1921 роках, під час української революції, цей стяг був державним прапором Української Народної Республіки й Української Держави.

Впродовж 20 століття синьо-жовтий прапор слугував символом українського національного опору проти комуністично-радянської окупації. 1991 року, після розвалу СРСР, цей прапор де-факто використовувався як державний стяг незалежної України. 18 вересня 1991 року Президія Верховної Ради України юридично закріпила за синьо-жовтим біколором статус офіційного прапора країни

За поширеними легендами, прапором УНР ніби був жовто-блакитний стяг (жовта смуга зверху). Однак насправді протягом 1917 року в Україні порядок кольорів на прапорі не був остаточно усталений і використовували обидва варіанти — і з верхньою блакитною смугою, і з жовтою. Однак в кінці 1917 та на початку 1918 року було затверджено низку морських і службових прапорів, на яких верхня смуга була блакитною.

За часів гетьманату Павла Скоропадського 1918 року порядок кольорів не зазнав змін. Іноді помилково Скоропадському приписується «перевертання кольорів». Аналогічний порядок прийняла й ЗУНР, проголошена в листопаді 1918 року, але верхня смуга визначалася як «синя», а не «блакитна».

Після повалення Гетьманату в грудні 1918 уряд УНР залишив прапор без змін, таким чином остаточно закріпивши теперішній порядок смуг. У 1920 верхню смугу, з огляду на низьку світлостійкість блакитного кольору, також почали вживати синьою. Після поразки українських держав виникли непорозуміння між прихильниками синьо-жовтого і жовто-синього порядку поєднання кольорів, які закінчилися постановою Української Національної Ради від 27 червня 1949 року, яка відзначала, що до остаточного виготовлення державних емблем незалежної влади в Україні національний прапор буде синьо-жовтий.

Карпатська Україна в березні 1939 року прийняла такий же порядок смуг — синя над жовтою. Той самий порядок смуг був і на прапорі, який підняли у Львові 1941 року з ініціативи ОУН(б). Натомість протилежний порядок смуг використовували структури, ініційовані ОУН(м), у тому числі й дивізія «Галичина». а також Українське Визвольне Військо (УВВ).

Зрештою саме синьо-жовтий порядок закріпився як основний і саме його було офіційно прийнято в незалежній Україні 28 січня 1992 року.

Тлумачення символіки
Кольори прапору походять від герба Галицько-Волинської держави. В європейській геральдиці синій символізує великодушність, чесність, вірність і бездоганність. Жовтий (золотий) символізує знатність, могутність і багатство, а також чесноти: силу, вірність, чистоту, справедливість, милосердя і упокорювання.

Існує популярне негеральдичне тлумачення, за яким синій колір символізує небо, а жовтий — пшеничне колосся.

Питання національної символіки (зокрема прапора) неодноразово порушувалося демократичними силами наприкінці 1980-х років. 12 грудня 1989 року воно піднімалося на другому з'їзді народних депутатів СРСР.

26 квітня 1988 року Юрко Волощак, активіст Товариства Лева вперше в Україні підняв національний прапор — на мітингу на честь річниці Чорнобильської катастрофи на пл. Ринок у Львові ; пошила його художниця Галя Дмитришин, він був з нашитим золотим тризубом. Відразу після цього підняв прапор і хтось з членів Українського Християнсько-Демократичного Фронту, керованого Василем Січком.

14 березня 1990 року у Стрию, першому з українських міст, підняли національний символ — прапор України над будівлею міської ради

Найбільшим прапором України 30 на 45 метрів (1350 м²), занесений в Книгу рекордів України, є «Донецький прапор», пошитий вдовою донецького шахтаря, пенсіонеркою Марією Бєлятковою з ініціативи Союзу творчої молоді Донбасу. Вперше його розгорнули в Донецьку, 23 серпня 2007 року. Прапор побував у всіх обласних центрах, на Говерлі, під Крутами, в Хусті, під Берестечком та інших історичних місцях України.