Вишивка середніх віків

Для золотого шиття використовували найрізноманітніші дорогі тканини: парчу, китайський і перський шовк, італійську однотонну камку з великим візерунком, західноєвропейський оксамит. Саме оксамит більше всього полюбився майстриням за глибокий, м’який фон, на якому золоте шиття виділяється особливо контрастно. Мотивами для золотого шиття служили релігійні сюжети і рослинна тематика.

Намагаючись заповнити обмеженість колірної гами золота і срібла, вишивальниці використовували різну фактурність ниток і різноманітні технічні способи шиття . Наприклад, як нитку-основу під золоту нитку використовувалися нитки не тільки жовтого , але і зеленого, рожево-червоного, чорного кольору . Срібло найчастіше поєднували з білим або блакитним кольором .

У результаті створювалася неповторна світло-тіньова гра, що дотепер вражає уяву.

Однак у XІІІ столітті розвиток усієї культури Київської Русі, у тому числі і золотому шитті, було припинено татаро-монгольською навалою. На щастя — тільки припинено, і вже в XІV-XVІІ сторіччях наступив розквіт вишивальної «золотої» ери. При цьому окремо у XVІІ-XVІІІ ст. стоять вишивки шовком у вигляді широких смуг, якими прикрашали скатертини, покривала, рушники, підризники. Виконувалися вони переважно зеленим, чорним, червоним кольором або в сполученні зеленого і темно-вишневого з незначним додаванням золотої або срібної нитки.

З бурхливим розвитком торгівлі в XVІ-XVІІ ст. на территорію України попадає велика кількість вірменських, турецьких, перських шовків, оксамиту, парчі, східних килимів. Під впливом «сусідських» візерунків в українському мистецтві з’являються стилізовані квіти лотоса, гранату й інших східних рослин, що видозмінюються й одержують своєрідну місцеву інтерпретацію.

Розквіт стилю барокко наприкінці XVІІ століття приносить нововведення й в українську вишивку. Рослинні орнаменти стають більш рельєфними, монументальними, викликаючи асоціації зі скульптурним декором в архітектурі. У золотому шитті поряд з технікою «у прикреп» з’являється специфічна техніка, при якій металеві нитки накладаються на картонну підкладку і закріплюються через дірочки, проколоті по контуру .

Самим значним центром вишивки в цей період став Київ. Особливо прославилися своєю унікальною майстерністю черниці і послушниці Фроловского та Києво-Вознесенского жіночих монастирів. Дотепер у Києво-Печерському історико-культурному заповіднику зберігається дивної краси фелон (1749 р.), подарований Києво-Печерській лаврі черницею Фроловского монастиря Наталею Довгорукою. Фроловскі майстрині працювали в тісному контакті з іконописною майстернею Києво-Печерської лаври, і саме в цей час були закладені основні канони літургійного шиття, а обличчя та руки святих у шитих іконах почали виконуватися олійними фарбами.

І все ж таки найбільшого розквіту стиль барокко досяг у вишивці шовком, яким прикрашали одяг. В українських музеях зберігається значна кількість шовкових вишивок XVІІІ століття. У малюнках спостерігаються перев’язані бантами і стрічками різноманітні букети, кошики з квітами й овочами. Виконані вони гладдю і старокиївським швом, характеризуються багатою колірною гамою, найчастіше посилені жовтим, зеленим та блакитним фоном. У порівнянні з попереднім періодом, змінюється трактування квітів, листів, букетів, з’являється багатоплановість світлотіней, підсилюється натуралістичність і об’ємність у моделюванні. Якщо в XVІ-XVІІ ст. шиття можна було порівняти з рукописною книгою, гравюрою, то XVІІІ століття демонструє неперевершені зразки мальовничого трактування рослинного світу, вільної, невимушеної манери виконання. Майстрині немов розписували голкою дорогоцінні шовк, оксамит і парчу. У XVІІІ ст. в українському мистецтві підсилюється інтерес до пейзажу, зображенню архітектурних споруджень . Цікаво, що й у вишивці цього періоду зустрічається цілий ряд немов намальованих кистю пейзажів, зображень соборів.

З кінця XVІІ століття в українській вишивці виникає цеховий рух: у 1658 році у Львові створюється вишивальний цех, багато монастирів цілком займаються тільки вишивкою (у тому числі вже згадувані Фроловский і Вознесенський монастирі в Києві) і виконують складні великі замовлення. Вже наприкінці XVІІІ — на початку XІ ст. в Україні існує величезна кількість поміщицьких майстерень, в яких фортечні дівки прикрашають вишивкою скатертини, подушки, одяг, гаманці, чохли на меблі. Відомі майстерні Гудима-Левковича в селі Григорівка Київської області , Тарновских у Качанівці на Чернігівщині, у селах Клембівка, Яланець на Поділлі , Долина на Полтавщині і багато інших. У поміщицьких майстернях починає поширюватися вишивка білим шовком на тонкій прозорій тканині. Нею прикрашали чіпці, шарфи, носові хустки, різні деталі жіночого одягу. В основі орнаментації — тонко промальовані вишукані квіти, пишні букети, перев’язані бантами, стрічками. Для посилення ефекту додавалися золоті і срібні нитки, мережка. Розцвітає вишивка гладдю різнобарвним шовком.

www.ostriv.in.ua

Вишивка середніх віків: 1 комментарий

  1. А де можна знайти візерунки?????????????????????????????!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

Комментарии запрещены.