На землях сучасної України понад 35000 років тому відбувалось формування арійської раси як високодуховної спільноти [3; 6]. Звідси міграційні хвилі котились по всьому Євразійському континенту. Що спонукало до цих міграцій, які були причини – наразі встановити неможливо. Але, вочевидь, були серйозні підстави, щоб люди знімались з насиджених місць і мандрували світ-за-очі, шукаючи нові землі та утверджуючись на них вогнем і мечем.
Найбільші відцентрові міграції відбувалися, починаючи з 5600 р. до н.е., коли сталась глобальна катастрофа – затоплення населеної аріями величезної території через прорив вод Середземного моря до прісноводного озера, яке було на місці сучасного Чорного моря. Проте ядро спільноти залишалось на місці.
Розселюючись, арії несли з собою культурні надбання, отримані на Прабатьківщині. А рівень цієї культури, рівень знань в області географії, астрономії, медицини, зоології, ботаніки, екології тощо у аріїв був надзвичайно високий, можливо, багато в чому не нижчий, ніж у нас, їх далеких нащадків. Духовні принципи, головні складові знань, вироблених аріями, і по сьогодні збереглись у генетичній пам’яті поколінь.
Серед таких надбань дивовижними здаються послання до нас наших далеких предків, які ми часто бачимо, але не всі вміємо прочитати. Системою знань, яку виробили стародавні науковці і служителі культу, володіли, зрозуміло, далеко не всі. Але в тій чи іншій формі широкий загал був освічений. Це ми бачимо з широко розповсюдженої обрядової поезії – колядок, щедрівок, веснянок, гагілок і т.п., узорів на посуді, кераміці, писанках і особливо ж вишивці. Треба наголосити, що в повному обсязі знаннями володіли лише втаємничені. Невтаємниченим передавати знання суворо заборонялось – в інтересах суспільства. Але і серед втаємничених знання розповсюджувались в закодованому вигляді. Це й породило розгалужену систему символів, яка складалась з малюнків, знаків і т.д. Певною мірою символіка ввійшла і в побут.
Малюнки і знаки, які наносились на вироби повсякденного вжитку, вироби народного мистецтва, сакральні предмети, охоронялись традицією. Їх не змінювали, бо вони несли певну інформацію, здебільшого магічного характеру, і відображували уявлення про світобудову, місце людини в світі, її життя і смерть. Вони слугували оберегами дому, домочадців, домашньої худоби, майна; були зверненнями до Творця про дарування родині добробуту, здоров’я, довгих літ життя, здорових нащадків. А через те, що недоторканність цих магічних знаків суворо охоронялась, то вони й дожили до наших днів, пройшовши неспотвореними через віки й тисячоліття.
Погляньмо на козацькі рушники, вишиті сучасними майстринями. Завдяки творчому подвигу видатної майстрині Світлани Ігнатченко відроджено традицію вишивки козацького рушника, притаманну саме нашому козацькому краю. Її творчий доробок, як і доробок її талановитих учениць, представлено в збірнику “Козацький рушник”.
Відмінність козацького рушника від споріднених витворів українського народного мистецтва, попри подібність сюжетів, полягає, перш за все, в їх багатобарвності, а далі – в манері і технології вишивання.
Про сюжети: практично на всіх рушниках відображується зміст стародавнього міфу про Світове Дерево. Цей міф відомий майже у всіх народів арійського кореня – слов’ян, германців, скандинавів, кельтів, індійських аріїв та ін. Варто пам’ятати, що міфи аріїв торкаються, перш за все, не фізичного, а духовного боку життя, і мова в них іде, як правило, в алегоричній формі.
Світове Дерево в спрощеній формі зображує за допомогою універсальної природної моделі тричленний духовний устрій Всесвіту: коріння символізує собою нижній світ, Наву; стовбур – видимий світ, Яву; крона – верхній світ, Праву. В українській та й у загальнослов’янській міфології Світовим Деревом виступає переважно Дуб, Явір, у скандинавів – Ясень на ім’я Іґдразиль , у індійських аріїв цим деревом є Ашватга (“Кінська стоянка”)
В архаїчних міфах говориться про функцію, так би мовити енергетичного і інформаційного обміну між трьома світами. Нижній Світ наповнений медом, вологою і всякими благами, які через стовбур – Світ Явний – передаються до Вищого Неба, Ірію, де живуть Боги і предки. Звідти ці блага дощами виливаються вниз на Землю, запліднюючи її, даючи початок життю людей, тварин і рослин. На Світовому Дереві ростуть всі квіти, всі плоди, які лише є у світі, і тому воно є символом життя на Землі. Інше його ім’я – Дерево Життя. Воно не тільки основа світів, але й Олтар Всесвіту, де знаходиться Бог Род (інші імена – Сварог або Стрибог, ймовірно, Старий Бог) у вигляді Сокола, функція якого – творення Всесвіту. Про це – в одній з відомих щедрівок :
Як далеко в полі чистому
Сирий дуб стояв корехів’ястий,
У того сирого дуба стояв добрий кінь,
Посередині дуба – бджоли ярії,
Бджоли ярії, соти медовії,
На вершечку дуба ясен сокіл сидів.
Про Cвітове Дерево як основу космогенезу говориться також у іншій щедрівці [1, 48]:
Як ще не було початку світа,
То ще не було неба, ні землі.
А лишень було широке море,
А на тім морі явір зелений,
На тім яворі три голубочки,
Три голубочки раду радили:
“Як би ми, браття, світ поставили?
Ой ходім, браття, аж на дно моря
Та там добудем дрібного піску.
Тот пісок дрібний посієм всюди,
Та встане з него свята землиця,
Та буде тамки золотий камінь,
З того каменя та буде сонце,
То буде сонце і місяць ясний,
Рум’яна зоря і звізди прекрасні”.
Вибір Дуба, Ясеня чи Явора репрезентантом Світового Дерева обумовлений тим, що ці дерева завжди сприймались як священні і наділені магічними властивостями. Вони символізують фізичну і духовну силу, Чоловічий Початок Світоладу. Тому глибинна мудрість наведеної щедрівки стає зрозумілою, коли ми згадаємо, що земля чи вода, де стоїть Світове Дерево, є символом Жіночого Початку Світоладу. Творення Всесвіту, таким чином, зображується як наслідок поєднання Чоловічого і Жіночого Початків.
Коли майстриня зображує на вершині Дерева чи над ним двох птахів, двох голубів, які в дзьобиках тримають кожен по весільному вінку, то тим самим вона ставить знак рівності між процесом створення Всесвіту і процесом створення сім’ї, як самозародження упорядкованої структури Космосу з неупорядкованого Хаосу, тобто, тим самим ототожнюється макрокосмос і мікрокосмос, бо основою космічного Закону, який знали і сповідували арії є принцип: “Що наверху, те і внизу”.
На рівні людини Світове Дерево символізує складові її сутності: Нава – Душа, Ява – Тіло, Права – Дух.
Світове Дерево може виступати і як Дерево Пізнання, про що в гімні Ріґведи I.164.20-22 говориться у вигляді загадки [4, 200 – 205]:
Два орли, один з одним пов’язані друзі,
Охопили те Дерево.
Один їсть солодку винну ягоду,
Другий дивиться і не їсть.
На Дереві тім, де орли, що мед споживають,
Селяться, плодяться всі,
На вершині його – ягода солодка,
Не добереться до неї той, хто не знає Вітця.
Два орли тут символізують два види знання: інтуїтивне і прагматичне. Вживання солодкої ягоди – це причетність до вищого, інтуїтивного знання, до пізнання Творця.
Домінанта рушника – Світове Дерево – розміщується в посудині, що є символом Землі, наповненій різноманітними благами, серед яких арійські міфи називають, між іншим, такі фундаментальні речі, як “Скарби Неба” – Сонце, Вогонь, Ранкові Зорі, Води та ін., які були вивільнені під час світотворчого процесу, здійсненого Деміургом Індрою-Перуном. Космічні води під землею містять амріту, напій безсмертя, що в українській міфології називається також “живою водою”, яка через дерево передається на Вище небо. Зображені над деревом окремі квітки – то і є душі предків.
На одному з рушників зображено Дерево, яке стоїть на свастиці, що в такому контексті символізує хід Сонця нижнім світом після його заходу за горизонт. Загалом же свастика – один з найстародавніших українських символів Сонця, Вогню в його небесному прояві, – відомий ще з часів мезинської культури, також з археологічних знахідок доби бронзи, наприклад, з трипільської культури. Є зображення свастики і на стінах Софіївського собору в м.Києві.
Рушники насичені й іншими арійськими символами Сонця, серед яких шести- і восьмипелюсткові квітки в колі – Колесо Сонця. Про стародавність цього символу свідчать згадки про нього в кількох гімнах Ріґведи. Сюжет міфу залишається невідомим, можливо, призабутий вже на час створення Ріґведи. Неясно натякається на конфлікт між Богом Громовиком Індрою та Богом Сонця Сур’єю: Індра зриває Колесо з колісниці Сонця. В пізніші часи – серед слов’ян – Сонячне Колесо символізує Бога сонячного світла Дажбога..
На багатьох рушниках зображено символ, який називають “Хрест Перуна” – роздвоєний на кінцях. Його також називають зірочкою . Цей символ дуже багатозначний. У прибалтійських народів, зокрема, латвійців, він вважається оберегом від сил темряви.
Хвиляста лінія, яка обрамляє рушник, символізує води: Предвічний Океан; дощ, який предки з Вищого Неба посилають на Землю.
Таким чином, символіка козацького рушника є багатозначною і багатошаровою. Мотиви, сюжети і окремі елементи, які використовують майстрині, продовжують традиції сивої давнини. І це є свідченням неперервності нашого Роду
http://vyshyvanka.ucoz.ru/forum/18-121-1
