«ПОЛУБОТЧИШИНА СОРОЧКА»

В слов’янському відділі Нью-Йоркської Публічної Бібліотеки зберігаються видання Української Академії Наук, Харківського університету й ін. Переглядаючи їх, я цілком випадково потрапила на статтю про “Полуботчишину сорочку”. Полуботський взір віддавна мене цікавив як теж інтригував, хотілось знати історію самої сорочки, й от несподівано така знахідка.

Стаття під заголовком “Полуботчишина сорочка” появилась у збірнику ч.6, Харківської науково-дослідчої катедри історії української культури 1927 року. До статті були долучені чорно-білі світлини. Автор Степан Таранушенко – відомий мистецтвознавець та етнограф. Ціль статті про Полуботчишину сорочку була перевірити, чи можна цю сорочку зачислити до українських старовинних пам’яток.

Заки почнемо опис сорочки, відійдемо на хвилину в глибину історії, щоб запізнатися з деякими фактами життя гетьмана Павла Полуботка. Павло Полуботок народився близько 1660 року. Він був чернігівським полковником від 1706-1722 року. Після смерті гетьмана Івана Скоропадського Павло Полуботок став наказним гетьманом. Від самого початку його влади тяглась боротьба між гетьманським урядом і Малоросійською Колегією. Закінчилось тим, що гетьмана Павла Полуботка було викликано до Петербурга і там Петро 1 наказав його ув’язнити в Петропавлівській фортеці, де він і згинув у 1724 році. Жінку і дочку Гетьмана було також страчено. Що ставалося з майном зліквідованих гетьманів та козацьких старшин? Звичайно московський уряд усе конфіскував і присилав спеціальну комісію, яка дуже точно описувала та реєструвала всі речі. Іноді ближча й дальня родина процесувала з урядом, щоб одержати сконфісковані речі.

Як було з майном гетьмана Павла Полуботка, не знаємо, але сорочка, про яку мова, дісталась до рук нащадків гетьмана, а саме графіні В.В.Капністової. Вона жила в селі Михайлівка тоді Лебединського повіту та, крім Полуботчишиної сорчки, мала велику колекцію пам’яток української старовини.

Року 1902 в Харкові під час ХІІ Ахеологічного з’їзду була організована виставка. На цій виставці було зібрано і систематизовано величезну кількість дуже цінного наукового матеріалу. У відділі “Історичні старовини” було експановано колекцію гр. В.В.Капністової і тут, поміж іншими предметами, була виставлена сорочка, про яку мова. В каталозі виставки, як пояснення до цього експонату, було написано: “сорочка жінки Павла Полуботка з домашнього полотна, вишита шовком”. Після виставки сорочка повернулась до власниці і там була до революції.

Року 1918 в місті Лебедині була зорганізована виставка української старовини і тут знов виставлялась Полуботчишина сорочка. Після закриття виставки сорочку повернули до власниці і несподівано дім, в якому знаходилися пам’ятки старовини і мистецтва загорівся (якось дивно, що вогонь супроводить і часто нищить наші культурні пам’ятки). На щастя, сорочка врятувалась, але згоріло там багато цінних пам’яток. Між іншим, згоріли картини Тараса Шевченка, бо гр. Капністова походила з Репнінів і Тарас Шевченко малював її, коли вона була ще дитиною. Полуботчишина сорочка врятувалась і дісталась до щойно організованого музею в Лебедині. В залі килимів вона була пришита до одного з виставлених килимів. У 1919 році під час розгрому музею сорочка зникла невідомо куди.

Ще 1902 р. Полуботчишина сорочка звернула на себе увагу глядачів. Полтавське губернське земство замовило з неї копію і цю копію було виставлено в Полтаськім державнім музеї. При Полтавськім земстві існував кустарний склад, який мав за завдання давати населенню Полтавщини підробіток через відродження старовинних високохудожніх традицій українського килимарства, вишивання, керомічного виробництва, різбарства та інших галузей художнього кустарного промислу в точних копіях старовиних зразків або модернізованій переробці їх. І так мотиви Полуботчишиної сорочки почали вживатися на кустарних виробах, найчастіше на чоловічих сорочках. Отже цілком зрозуміло, що взір із гетьманської сорочки дуже скоро розповсюдився по цілій Полтавщині, а згодом і по цілій Україні.

Сорочка крім узору, теж прикрашена кольоровими тасьмами (смужками), нашитими на швах і на нешвах. Ці нашивки вживається в трьох красках: карміново-червоній, синій і оливково-зеленій. Поділ сорочки обшитий синьою тасьмою (верхній) та червоною (нижній). Нижні шви рукавів обшиті оливково-зеленою тасьмою. Краї рукавів, комір, пазуха оторочено червоним шнурком.

Тепер переходимо до найголовнішої частини сорочки, а саме взору. Автор статті описує взір так: “Сорочка окрім кольорових нашивок має ще багаті прикраси з вишиванок. Шитво виконано шерстю (вовняною ниткою) та шовком. Виключно шерстю (червоною та зеленою) вишито рукава й поділ, самою зеленою простенькі мотиви, що супроводять червоні нашивки на швах. Головна вишивка на грудях виконана півхрестиком двома матеріалами: шовком та шерстю. Більша частина окантуровки виконана шовком (темно-цинамоновим), менша – шерстю. Так само й запівнення контурів зашито здебільшого шовком. Вишиванка на грудях виконана переважно у вишнево-червоних та синіх тонах із додатком у невеликих дозах темнооливкового та палевого тонів. Підкреслено це сполучення червоно-синіх у центральній частині нагрудної вишивки (“павуки”) по боках пазухи. В широких бокових полях (квадратики) палеві й сині площинки йдуть наперемінку в діаганальному напрямку рядками. Схематичні “квіточки”, що закінчують вишивку внизу, виконані в оливкових та палевих барвах”.

Отже вишивка на грудях складається з п’ятикутника, обернутого гострим кутом додолу. Головний елемент вишивки – це “павук”, який йде двома смугами по боках розрізу і сполучується з собою нижче розрізу. Краї облямовані квіточками. Кожна квітка має стебло, саму квітку і закінчується “вусиками”. Рукав зашито взором на цілу його довжину симетрично на два боки. Вишивка на кінцях рукава має криволінійний меандр. Верхня вишивка на подолі сорочки складається з “баранячих рижків”. Весь орнамент чисто геометричний.

Сам автор зазначив, що “оздоблення сорочки дуже ефектне і справляє пишно-урочисте враження”.

Ось так виглядала оригінальна Полуботчишина сорочка. Завдяки Полтавському кустарному складу “полуботський взір” розійшовся по цілій Україні.

Любов ВОЛИНЕЦЬ
(Східна Україна у вишивках)

Джерело: http://hata-nm.org.ua/
index.php?option=com_content&task=view&id=135&Itemid=39

Українська жіноча сорочка, ч.1. О.Воропай

За козацьких часів в Україні жіночі сорочки мали приблизно такий самий вигляд, як і сучасні жіночі сорочки Київщини та всього Лівобережжя. Про це ми знаємо не тільки з малюнків Ріґельмана, а й з окремих експонатів сорочок, що збереглися ще й до наших днів. Ті рідкісні екземпляри жіночих сорочок козацького періоду потрапили разом з нами і на еміграцію. Наприклад, у Німеччині на виставці народнього мистецтва (м. Авґсбурґ, липень 1945) серед виставлених експонатів були дві жіночі сорочки: одна з них мала вже понад сто п’ятдесят років, а друга трохи менше. «Старша» сорочка була вишита намиттям чорними і червоними нитками. Рослинний орнамент на поликах нагадував квітку соняшника з навколишнім листям. «Молодша» була вишита тими ж кольорами, але вже «зірочками», що теж нагадували стилізовані квіти.

В травні 1947 року в таборі міста Ділінґен була виставлена гаптована золотом сорочка, яка колись належала Мотрі Кочубеївні,— це був експонат-унікат, що йому тепер вже не можна скласти ціни, а тим більше за межами України. Усі ці сорочки походили з Лівобережжя, вони були без коміра, лише з вузенькою лямівкою по краю зібраного на нитку полотна навколо вирізу для шиї. Такі ж самі жіночі сорочки ми зустрічаємо і на Київщині, на правому березі Дніпра. На іншій території Правобережжя (крім Київщини) крій жіночих сорочок дещо інший; тут жінки шиють сорочки з коміром стоячим або відкладним, а рукава з манжетами та з оборкою на кінцях біля зап’ястків. Обидва типи жіночих сорочок, Ліво- і Правобережжя, шиються з розрізом посередині грудей. В лівобережній сорочці пазуха не вишивається, а в правобережній майже завжди вишита.

У всіх українських жіночих сорочках рукава є широкі і довгі; звичайно ширина рукава дорівнюється двом третім довжини. Цікаво, що в Х-ХІ-му століттях широкі рукава жіночих сорочок були поширені у всіх мешканців західньої Европи і цю моду Европа запозичила від південних та південно-східніх слов’ян.
Звичайна довжина українських жіночих сорочок, що носяться з плахтою або запаскою, повинна сягати по «кісточки». Сорочки до спідниці шиються трохи коротші. З-під плахти чи запаски повинен визирати долішній вишитий край сорочки, що називається «поділ», або «подолик».

Українські жіночі сорочки у всіх місцевостях України діляться ще на два типи: «додільна сорочка», яка шиється з одного шматка полотна, і «сорочка з підтичкою» — горішня частина сорочки шиється з тонкого полотна, а долішня з грубшого. У бойків і лемків є сорочки, що їх горішня частина шиється окремо від долішньої, тобто сорочка шиється окремо від підтички. Цікаво, що в бойків існує відповідна паралеля і в чоловічому одязі; там чоловіки мають або дуже довгі, по коліна, сорочки, що відповідають додільним жіночим сорочкам, або дуже короткі, до пупа, сорочки, що відповідають коротеньким жіночим сорочкам з окремою пошитою підтичкою. У бойків і лемків є ще жіночі сорочки з великою кількістю складок біля коміра. Розріз у такої сорочки є не посередині грудей, як це ми бачили в інших місцевостях України, а збоку. Чоловічі сорочки лемків мають розріз ззаду, на спині.

Матеріялом для всіх жіночих українських сорочок завжди було і є біле лляне, чи конопляне, полотно домашньої роботи або купована біла бавовняна матерія. Білий колір українських сорочок — це найстарша й найхарактеристичніша їх особливість.

Другою особливістю української жіночої сорочки є вишивка. За вишиттям жіночі сорочки можна поділити на три типи, а саме: наддніпрянські, галицькі та поліські. Наддніпрянський тип сорочки вишивається червоними і синіми або чорними нитками, а також сірими або білими нитками по білому полотні; характеристичним орнаментом тут є рослинний. Галицьке вишиття поширене майже по всьому Поділлі та в мешканців Карпат; характеристичним орнаментом для цього типу є геометричний і багатокольоровий; тут для вишиття вживаються сині, червоні, зелені жовті та оранжеві кольори ниток. На Поліссі жіночі сорочки або цілком не вишиваються, або вишиваються тільки червоною заполоччю та й то дуже простеньким орнаментом. Вишивками оздоблюються горішні частини рукавів, що називаються «вуставками» або «поликами»; вузенькою смужкою вишиваються рукава біля зап’ястків, комір, якщо він є; часом вишивають пазуху, і завжди вишивається долішній край сорочки «поділок». Інші частини української жіночої сорочки ніколи не вишиваються. Найбільше та найкраще вишиття на сорочках мають дівчата, молодиці вже скромніше вишивають свої сорочки, а старші жінки та бабусі найчастіше задовольняються лише вирізуванням або скромною однокольоровою, здебільшого чорною або синьою, вишивкою на поликах, а пазуха та комір є не вишиті. Найбільше праці та мистецького хисту вкладається на полики, бо то є найважливіша частина вишиття жіночої чи дівочої сорочки. На Наддніпрянщині полики вишиваються або вирізуються (гаптуються) негустим рослинним орнаментом. На Поділлі та в Галичині полик зашивається суцільною широкою смугою поперек рукава різнокольоровим геометричним орнаментом. Про жіночу сорочку є такі народні приповідки:


«Рукáва як писанка, а личко як маків цвіт»;
«Пізнають хлопці і в драній сорочці, аби полики вишиті»;
«У наших хазяйок та по сто сорочок, а у мене одна та й та біла щодня».

Щодо крою, то жіночі сорочки, призбирані коло шиї, можна поділити на дві основні групи: сорочки до уставок і сорочки без уставок. Уставка — це вшиване плічко, що з’єднує передню і задню частини сорочки і призбирується коло шиї разом із станком сорочки. Типовий крій української сорочки з уставками подаємо на схемі 1. Варіантом цього крою є сорочка, де рукав і уставка викроюються з суцільного шматка полотна. Рукáва в сорочок з уставками вшиваються під прямим кутом до станка «по підканню». Вишивка звичайно кладеться на уставку, рукава і поділок; часом вишивається і комір, чохли і пазуха.

Другий тип сорочки, без уставок, має суцільні рукава, вшиті паралельно до станка сорочки «по основі». Горішній край рукава призбирується разом із станком, утворюючи шийний викот. Ці сорочки іноді не мають окремого пришивного коміра; рукава в них закінчуються призбиранням над зап’ястком руки, як показано на схемі 2. Крім рукавів, чохол та коміра, в цих сорочках вишиваються ще «погрудки»; 2—4 подовжні смуги, розташовані по обидва боки пазухи. Вишиваються відповідно до «погрудок» і поздовжні смуги на спині сорочки.

Крім цих основних кроїв українських жіночих сорочок, на західніх українських землях існує кілька місцевих кроїв. Наприклад, бойківська сорочка Довжанської долини (схема 3). У сорочки Яворівського району під Львовом уставки вшиваються до скошених горішніх ріжків станка (схема 4).



На Буковині, крім сорочки, призбираної біля шиї, шиються ще «хлоп’янки», які за кроєм мало чим відрізняються від чоловічих сорочок «вперекидку» (схема 5). В Тячівському районі Закарпаття останнім часом поширилася сорочка румунського крою «волошка», в якій станок призбирується і пришивається до багато вишиваної кокетки. Подібний крій ми зустрічаємо і на Дніпропетрівщині(5)


4. Adam-Clisi або Adam-Klissi – село в Румунії, де збереглися залишки Троянського монументу з 109-го року перед Христом.
5. Колос С.: «Українське народне мистецтво. Вбрання.» Київ, 1961.

Подивитись на фото з Adamklissi Museum можна тут.:http://www.dirtyredcommie.com/gallery/v/lisa/Romania/album62/album55/?g2_highlightId=5794

Фото зображень „варварів у сорочках” з пам’ятника – тут: http://www.dirtyredcommie.com/gallery/v/lisa/Romania/album62/album55/album64/75460023_G.jpg.html

Джерело: http://gioconda.livejournal.com/305342.html#cutid1
Передрук з: Vyshyvanka.ucoz.ru